смт. Міжгір'я. Міжгірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

 





Пошукова робота

    У ніч з 18 на 19 березня 1939 року на околиці Міжгір’я(тоді Волове) в урочищі Тішня

були розстріляні мадярськими окупантами 4 січовики,які стали на захист незалежності Карпатської України, а п’ятому Григуличу Федору(жителю Чехословаччини) ,який був легко поранений, вдалося з місця розстрілу втекти і пішки лісовими хащами добратися до околиць с.Лозянське і підійти до зимівки Миколи Юрійовича   Клевця . Микола Клевець надав йому медичну допомогу і переховував його тривалий час ,а потім допоміг йому добратися до Пряшівщини в с.Мизалаборець. Про ці події  розповів нам  Микола Клевець(нині покійний) на зустрічі з ним у школі.

  Про події в урочищі Тішня до 1996 року було надруковано ряд статтей в газетах та інших виданнях.

В них згадувалося, що в урочищі Тішня були розстріляні Степан Фігура( вчитель, комендант Волівської січі), Яків Завальницький ( вчитель),Йосип Дудикевич( адвокат,голова Української Національної Ради Волового), Шупка (секретар Дудикевича ). Однак пошукова робота, яку Міжгірська ЗОШ 1-2 ступенів розпочала з 1996 року про трагічні події в урочищі Тішня на околиці Міжгір’я (тоді Волове) та зустрічі з очевидцями тих подій, підтвердили нам дещо інше.

 Йосип Юрійович Стецюнич (нині покійний) згадував, що він добре знав сім’ю Дудикевича бо допомагав сину Дудикевича у навчанні ( Стецюнич з сином Дудикевича  вчилися в одному класі). Десь за два, три тижні до подій в Тішні  Дудикевич з сім’єю на автомобілі,завантаживши чемодани і ще деякі речі, виїхали з Міжгір’я( тоді Волове) в напрямку Волівця і більше він їх не бачив. Шупка виїхав з Міжгір’я ще набагато швидше ніж Дудикевич. Тому Йосип Стецюнич стверджував, що Дудикевич та Шупка не могли бути розстріляні в урочищі Тішня. На підтвердження його слів є розповідь про події в урочищі Тішня Михайла Федоровича Шегди. На зустрічі в школі він розповів, що коли дізнався про розстріл, а в селі почали говорити що розстріляли вчителів, то пішов подивитися чи не має серед розстріляних його вчителя,який працював на присілку в Поточині і якого він дуже любив. Коли він підійшов до місця розстрілу, то серед чотирьох розстріляних впізнав свого вчителя Олексія Колесника, а інших трьох він не впізнав.

  Отже, наші зустрічі з очевидцями та інші бесіди довели, що в урочищі Тішня були розстріля-ні Степан Фігура, Яків Завальницький, Олексій Колесник та Віньяр ( про нього ми шукаємо докази). Всі вони були вчителями.

  Про розстріляних січовиків ми знаємо лише їх прізвища та імена, а інших біографічних даних не маємо. І ось випадково я натрапив на прізвище Фігура Олександра Миколаївна у інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки  України №4-5-6  за лютий 2011 рік, яка працювала  на той час заступником директора Черкаського обласного центру туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді. Зв’язавшись з нею по телефону ми вийшли на с.Лютовисько, Старосамбірського району, Львівської області. І тут нам допомогу надала заступник директора школи Стрепко Людмила Василівна, яка провела опитування старожилів села( в селі є багато сімей з прізвищами Фігура) і надіслала нам листа такого змісту :

  «   У селі Лютовиско, що на Прикарпатті проживають декілька родин, що носять прізвище Фігура. Про одну з них поведу свою розповідь. У сім’ї Дем’яна Фігури народилися і виховувалися три сини і одна дочка Катерина. Найстаршим був Степан -1897 року народження, Василь народився 1904 року, Андрій – народжений 1909 року, Катерина народилася в 1915 році. Родина була бідна, але діти тягнулися до знань, зростали мудрими і працьовитими.

       За переказами старожителів села, найстарший син Степан здобув освіту в с. Лютовисько у однокласовій школі, де дітей навчав грамоти один вчитель. Хлопець був кмітливий, розумний і допитливий. Подальшу свою науку, як свідчить племінниця Ганна з розповідей свого батька Андрія, стрико продовжував у гімназії в м.Самборі. Юнак захоплювався грою в шахмати і цієї древньої гри навчав лютовиських хлопців. Красивий і поставний, Степан мав загострене відчуття справедливості, не терпів фальші, був душею товариства. Національно свідомі молоді українці нашого села добре розуміли своє непевне, хистке становище в тодішньому многотрудному житті , серед таких був і Фігура Степан Дем’янович. Юнак покидає своє село і опиняється в еміграції. Подальша доля Степана для його рідних невідома.

  До 1977 року в с. Лютовисько жив молодший брат Степана Фігури – Андрій. На сьогоднішній день в с. Лютовисько живе племінниця Степана Дем’яновича Фігури – Ганна 1950 року народження (дочка Андрія) , в м.Стебник проживає ще одна племінниця – Фігура Марія Андріївна 1953 року народження, у містечку Хирів мешкає Фігура Єфросинія 1943 року народження – найстарша племінниця нашого лютівчанина – Фігури С.Д.» ,

 а також довідку з сільської ради від 18.09.2012 року № 670 такого змісту : «довідка видана виконкомом Лютовиської сільської ради Старосамбірського району  Львівської області про те, що Фігура Степан Дем’янович( Демкович) 1897 р.н. дійсно народився і проживав в селі Лютовисько-теперішній Старосамбірський район Львівської області. На даний час в селі Лютовисько проживає його племінниця Фігура Ганна Андріївна 1950 р.н.»

  Неоцінену допомогу у розкритті біографічних сторінок життя С.Д.Фігури надав нам Левкун Ярослав Ілліч заступник голови Городенківської РДА, Іванофранківської області.  Він дослід-жував життя і діяльність свого земляка Івана Борковського, який народився у с.Чортовець, нині  Городенківського р-ну, Івано-Франківської області і став відомим Чеським вченим-археологом. Я.І.Левкун багато часу працював у архіві в м.Прага і в своїй книзі «Іван Борковський : Повернення у славі в Україну» на ст.105 пише « З 1921 року І.Борковський – студент філософського факультету Карлового університету. Студіював археологію у 1922 – 1929 рр. Захистив дипломну роботу на тему «Про походження ‘’шнурової’’ кераміки зі сходу». У 1925 – 1926 рр. І.Борковський був прийнятий на посаду лаборанта Празького граду, де працював з паном Фігурою, теж українцем за походженням. Там же в архіві він знайшов фотографію на якій зображені І.Борковський та Фігура , а перед ними на столі розміщені керамічні вироби, знайдені при розкопках Празького граду.( Фото № 1 ).  Переглядаючи сайти в інтернеті  Я.Левкун натрапив на сторінку де згадувалося , що Міжгірська ЗОШ 1-2 ст. щороку у березневі дні відзначає трагічні події в урочищі Тішня де у ніч з 18 на 19 березня 1939 року були розстріляні 4 січовики серед яких був і С.Фігура. Виславши нам фотографію Я.Левкун поцікавився, чи на фотографії поряд з І.Борковським Фігура на що ми відповіли, що не можемо це стверджувати бо знаємо про Фігуру лише з словесного портрету який нам змалював його учень В.І.Рубець. Коли я показав фотографію В.І.Рубцю, то він невпевнено підтвердив, що можливо це С.Фігура бо пройшло вже 73 роки.  Остаточно ми переконалися, що на фотографії С.Фігура, коли виславши копію фотографії у с.Лютовисько  Старосамбірсь –кого нам підтвердили ( Стрепко Л.В.) що у сімейному архіві племінниці С.Фігури  Ганни є такаж фотографія. Крім того нам вислали з сімейного архіву племінниці і фотографію самого С.Д.Фігури. (Фото 2)  Більш  детальну інформацію про перебування в еміграції С.Д.Фігури та про отриману ним спеціальність і коли він був направлений вчителем у Міжгір’я (тоді Волове) ми можемо отримати в Празькому архіві. Однак в книзі «Історія Міжгірської школи» ,яка є в архіві В.І.Рубця написано ,що в 1933 році С.Фігура прийнятий в школу на посаду помічника вчителя. Це підтверджують табелі про успішність учнів підписані С.Фігурою за 1934 рік, які є в архіві нашої школи.

  Учнівський та педагогічний колективи Міжгірської ЗОШ1-2 ступенів приділили значну увагу увіковіченню пам’яті розстріляних в урочищі Тішня  та за с.Сойми січовиків. Іменами розстріляних січовиків названа загальношкільна учнівська організація та класні учнівські організації. Щороку у березневі дні у школі проводяться міроприємства ( панахида біля пам’ятного Хреста , зустріч з очевидцями, спортивні змагання ,художня самодіяльність по творах Г.Донського, який був учасником подій на Красному Полі) по вшанування розстріляних січовиків та ведеться пошукова робота.

 Про роль С.Д.Фігури у боротьбі за незалежність Карпатської України вийшла велика стаття у книзі «Інтелігенція і влада»  , яку видав Одеський національний політехнічний університет у 2012 році під назвою «Іван Борковський , Степан Фігура у боротьбі за Карпатську Україну», автором якої є Я.І.Левкун. У цій статті весь матеріал про С.Д.Фігуру взятий з матеріалів представлених автору нашою школою. Дана книжка призначена для науковців, аспірантів, студентів історичних спеціальностей, краєзнавців, музейних працівників.

       Отже, в цій статті ,шановний читачу, ти вперше за 74 роки з дня розстрілу в урочищі Тішня побачив фотографії  та довідався   про біографічні дані  С.Д.Фігури. Пошук продовжується.

                                                            Фото 1                                                                

 

Фото 2

   

 

Березневі події 1939 року для Карпатської України , 75 річчя яких ми будемо відзначати 16.03.2014, були героїчними і трагічними.

  Героїзм полягав у тому, що на захист незалежності Карпатської України піднялося майже все населення краю. Серед нього було багато інтелігенції, зокрема вчителів.

   Трагічність цих подій втому, що переважно беззбройні патріоти не могли встояти, захистити незалежність,бо їм протистояли озброєні до зубів мадьярсько-фашистські регулярні війська.

   Шановний читачу, ти уже неодноразово читав на сторінках  нашої районної газети Верховина та інших газет про трагічні події в урочищі Тішня на околиці Міжгір*я (тоді Волове) , де у ніч з 18 на 19 березня 1939 року було розстріляно 4 січовиків серед яких були 3 ( а може і 4) вчителі (Степан Фігура, Яків Завальницький, Олексій(Марко) Колесник) та один невідомий ( говорять що це був теж вчитель Віняр, але це тільки здогадки).

    З допомогою ряду людей і архівних матеріалів з м.Прага (Чехія) та м.Берегова (Україна) мені вдалося встановити  деякі нові факти про життєвий шлях Степана Фігури. Ми до сьогодні знали про його місце народження, батьків, братів та сестри і їх дітей і навчання в народній школі села Лютовисько Старосамбірського району Львівської області, а також про те, що він разом з всесвітньо відомим археологом вихідцем із України Іваном Борковським ( народився в селі Чортовець нині Городенківського району Івано-Франківської області) працював лаборантом на археологічних розкопках Празького граду у 1925-1926 роках. Ми також знали про те що з 1935 по 1939 роки він працював вчителем у Міжгір*ї і в ніч з 18 на 19 березня 1939 року був розстріляний у Тішні.

  З архіву м.Берегова ми маємо таку нову інформацію про СтепанаФігуру.

  І. З особового листка написаного його рукою :

      Доктор Степан Фігура народився 06 січня 1897 року в с.Лютовисько, повіт Самбір, Галичина. Проживає в м. Каржез округ Рокицани, громадянин чехословакії, греко-католик, жонатий. Жінка Марія Фігурова 09.09.1899 року народження, вінчані 15.08.1927.

     Періоди навчання :

  • Народна школа, Лютовисько, 1903 – 1909, 6 класів;
  • Горожанська школа, Самбір,  1909 -  1012, 3 класи;
  • Учительська семінарія, Самбір, 1912 – 1914, 2 роки

ІІ.З заяви про призначення тимчасовим молодшим учителем при державній міській школі у Воловому (Міжгір*ї) та про зарахування службових років:

     « Прошу про призначення тимчасовим вчителем та про зарахування службових років з

        мого попереднього місця роботи у реформній, реальній гімназії у місті Їглаві де пра-

        цював протягом 5 років від вересня1929 до червня 1934 року, як молодший вчитель з

        повним розрахунком навчальних годин.

     До заяви додаю:

  1. Випускне свідоцтво учительської семінарії в Самборі дня 01.10.1918 року.
  2. Диплом про закінчення високих педагогічних студій у Празі.
  3. Встановлюючі декрети земської шкільної ради і Брні.
  4. Встановлюючий декрет земського уряду в Ужгороді.                                   

                                                                                                    01січня 1935 року

 

    Про Якова Завальницького ми до сьогоднішнього дня знали дуже мало (Він був східняк, працював у міжгірській школі, мав горб, вірив у бога і регулярно відвідував церкву, був щирим, допомагав учням грошима для навчання).

  І ось мені через 75 років з дня розстрілу вдалося через архів м. Берегова встановити особовий листок, заяву про прийом на роботу у с. Запереділля та автобіографію написану його рукою, а також, співставивши факти і спогади його учнів, фотографію на якій він  -серед жителів села.

 І. З особового листка:

Яків Завальницький народився 7 лютого 1886 року в с. Хомяківка ( тепер це село входить до селища Нагірянка, Чортківського району, Тернопільської області) округ Чортків, Галичина; народність-українська; віросповідання -  греко-католицьке; місце проживання – Прага; сімейний стан – вільний; громадянство – чехословацьке(прийнято 11.11.1932)

ІІ. З заяви при прийом на роботу:

                                                            Шкільному референтові Міністерства школьництва

                                                            Народної просвіти в Ужгороді

            Прошу ласкаво прийняти мене до учительської служби на шкільний рік 1934/1935.

По можливості прошу приділити мене до Волового на присілок.

                    Резолюція: Призначити в Волове-Запереділля , 30.06.1934.

ІІІ. З написаної автобіографії :

        Підписаний народився в 1886 році в с. Хомяківка, там же ходив до першого класу початкової школи, потім три  роки не вчився бо в селі спалахнула епідемія і всі вчителі повтікали з села, а шкільне керівництво не могло знайти вчителя.

        В гімназію вступив у18 років( чому так – деталі не описую), радісно вчився хоч був зовсім без грошей бо батьки були дуже бідні. Після закінчення гімназії поступив на юридичний факультет. Світова війна 1914 року призупинила навчання на 4 роки. У 1922 році вдалося потрапити до чехословацької республіки де продовжував працювати і вчитися. У 1925 році закінчив навчання.

  Потім навчався у вищій школі ,яка називалася центральна економічна спілка у Празі.

ІУ. З спогадів старожилів с. Запереділля та фотографії на якій вони зображені можна стверджувати, що третім з правого боку є Яків Завальницький.

       

              Пошук продовжується.